Цитаты из книги Леонида Бугаева - "Мобильный нетворкинг. Как рождаются деловые связи"

Без лишних прелюдий приступим к цитатам. Спасибо Леониду за отличную книгу. Уверен, что нижеприведенные цитаты побудят многих ее почитать:)

Нетворкинг – это искусство установления взаимовыгодных деловых связей.

Начнем с матчасти:)

Изменения – это всегда страшно. Но никто не изменит за вас вашу жизнь. Вы понимаете, какой должны сделать выбор, но, несмотря на страх, движетесь вперед. Это главное правило успеха. Пауло Коэльо

Еще одно важное правило: никогда не обещайте помощь, если не уверены на 100 %, что сможете ее оказать

Со временем я понял, в чем был его секрет. Он просто предлагал помощь и, пообещав, всегда ее оказывал. По этой причине его очень уважали и ценили и коллеги, и начальство, что, конечно же, делало его жизнь намного легче.

Урок, который я получил во время работы в Студии, – людям не все равно.Если ты знаешь о них и можешь поддержать беседу на интересующие их темы – они обратят на тебя внимание.

Когда ты делаешь что-то для других от души, не ожидая благодарности, кто-то записывает это в книгу судеб и посылает счастье, о котором ты даже не мечтал. Анджелина Джоли

Обычная просьба: «Расскажите мне о вашем бизнесе» – это очень хорошая зацепка для того, чтобы начать разговор, работающая не только на выставках, но и везде.

Здорово - в копилку "айсбрейкеров"

Для нетворкинга не бывает идеальной ситуации.Ошибки, которые сначала будут казаться вам страшными, потом покажутся смешными. Плевать на страхи. Идите вперед, и только тогда вы получите награду – новые связи, которые помогут вам

По сути, для того чтобы быстро расти, требуется только одно – принимать как можно больше решений, ошибаться и набираться опыта. При этом совершенно не важно, касаются ли эти решения вас или кого-то другого. Со временем, идя по такому пути, вы автоматически станете лидером, к которому тянутся люди. Чем больше проблем вы поможете решить, тем проще вам будет справляться со своими затруднениями и аналогичными проблемами других людей.

Важный урок: протягивать руку помощи нужно первым.
Люди настолько заняты собственной жизнью, что тот, кто по своей воле погружается в чужие проблемы, да еще при этом самостоятельно предлагает помощь, всегда будет цениться на вес золота.

Всегда хочется, чтобы кто-то знающий встал рядом и решил проблему или хотя бы просто сказал: «Ты же знаешь, как это сделать, ну так делай, чего ты ждешь?» или: «Это же совсем просто – сделай вот так, у тебя все получится». Таких слов уже достаточно для того, чтобы человек сдвинулся с места, оставил пустые размышления и начал действовать.

Начинайте ходить на выставки, не имеющие отношения к вашей профессии или бизнесу, там очень интересно тренироваться. Я сам делал это два года и могу сказать, что метод отлично работает. Начал с того, что просто зашел на сайт www.ru-expo.ru и стал искать там мероприятия, заслуживающие внимания. Оказалось, можно найти такие выставки для любой области: индустрии путешествий, китайского экспорта и даже оборудования для бурения глубинных скважин. Каждая такая выставка – билет в новый неизведанный мир, в который интересно окунуться – ив котором можно тренироваться. Причем тренироваться на «чужих» выставках интереснее всего.

Для знакомства у вас есть четкий пошаговый алгоритм:
первое – улыбнуться;
второе – протянуть руку; 
третье – представиться. 
Раз – два – три.
Никаких других вариантов больше нет.

Ничего не нужно усложнять, просто подходим улыбаемся, жмем руку и представляемся. Все и нетворкинг полетит!:)

1. Запланируйте несколько посещений выставок или конференций, не имеющих отношения к вашей профессии или бизнесу.

2. На каждом мероприятии познакомьтесь минимум с десятью участниками и попросите их рассказать об их продукте.

3. При каждом знакомстве всегда действуйте по одному алгоритму: вы улыбаетесь, протягиваете руку, энергично пожимаете руку будущего собеседника и первым представляетесь.

Это мне задание:)

Жизнь устроена так, что никогда не узнаешь, какую именно пользу принесет новое знакомство, и поэтому стоит активно общаться и знакомиться с новыми людьми.

Что бы вы ни хотели получить в этой жизни – попасть на лучший концерт, найти работу своей мечты, построить дом – вы не сможете получить это без содействия других людей.
Именно поэтому важно уметь общаться и не молчать о своих целях.
Именно поэтому нужно уметь жить таким образом, чтобы другие люди сами хотели помочь вам в достижении ваших целей – так вы достигнете успеха намного быстрее и легче.

Классная мысль!

Мероприятия – лучший способ быть в курсе самых последних трендов, прекрасная возможность вживую общаться с теми, кто работает в вашей индустрии, напомнить о себе старым знакомым и найти новых. И конечно, на эти встречи приходят и ваши потенциальные клиенты, причем самые активные из них, поэтому у вас появляется прекрасный шанс заявить о себе.

Как добиться того, чтобы окружающие стали ценить вас? Совет очень прост: ищите преуспевающих людей – и старайтесь подружиться с ними.

- Улыбаться!
- Ходить на все тусовки, не покладая ног. Даже туда, куда лень.:) Куча знакомств, количество, которое всегда переходит в качество.
- Пообщался – зафренди на фэйсбуке! Серьезно, намного лучше обмена визитками работает!
- Не забывать поздравлять с днем рождения и хоть на минутку заезжать на праздник в оффлайн. - Говорить лаконично, хорошо и интересно. Если у собеседников в голове есть М-точка (по аналогии с женской G-точкой), то они быстро возбудятся и начнут проявлять к тебе интерес.:)

Маленький, но ценный чеклист:)

Открою простой секрет успеха: чем лучше вы находите общий язык с новыми собеседниками, тем проще и приятнее ваша жизнь – во всех ее аспектах.

Кстати, очень похоже на правду! Приходилось чувствовать на себе:)

Я не рекомендую посещать встречи по нетворкингу с целью прямой продажи продукции или услуг. Такие мероприятия можно использовать для того, чтобы лишний раз «засветиться» на публике, напомнить о себе старым знакомым и, может быть, попросить их представить вас кому-то – но не более.

1. Забудьте о попытках извлечь выгоду из нового контакта при первой же возможности. Все мы понимаем, что любые отношения – потенциальный шанс получения определенной выгоды в будущем, и это совершенно нормально. Только не нужно ускорять события. Стремитесь в первую очередь показать своему новому знакомому, чем вы можете оказаться полезны для него, не проявляйте сразу желание использовать его в своих интересах.
2. Не поддавайтесь соблазну сразу же предложить свои профессиональные услуги и «закрыть продажу».Конечно, непросто удержаться, когда становится понятно, что перед вами – настоящий потенциальный клиент. Тем не менее сначала лучше узнайте больше о вашем новом знакомом, о его потребностях.

Помнить имена новых знакомых очень важно. Каждый человек совершенно справедливо считает, что он уникален. Способность запомнить имя собеседника, с которым вы общались всего несколько минут, дает большое преимущество.

Этому нас еще великий Дейл учил, но повторится стоило. Забываем об этом.

Существует простой способ, который позволит победить свою забывчивость. Представьте, что смотрите на человека в первую минуту общения. Постарайтесь найти в его облике то, что ассоциативно связано с именем. Например, разговаривая с худым Констатнтином, легко запомнить его имя, назвав мысленно знакомого костлявым. Костлявого Костю вы уже не забудете. С помощью таких ассоциативных напоминалок можно запомнить что угодно.

:) для меня лично, запоминание имен - проблема, поэтому использовать приведенный прием - то что доктор прописал

Возможно, вы хотите познакомиться с каким-то известным человеком, но при этом не позволяете себе даже думать о такой возможности. Чтобы побороть свои сомнения, вам нужно использовать простой механизм, который называется «Визуализация будущего». Представьте себе, что вы уже знакомы с этим человеком. Допустим, вы сидели в ресторане, живо общались и беседа была интересна обоим. После такой визуализации вернуться в настоящее время и представить себе возможность общения гораздо проще: ну как же, мы ведь уже сидели рядом и разговаривали!

Вы до сих пор считаете, что нужно самому перевозить вещи или выкорчевывать яблони на дачах, – советую от этого отходить. Умение заработать деньги головой пригодится вам в жизни куда больше. Вы всегда найдете, кого нанять в качестве грузчиков или рабочих, а время и энергию можно потратить более продуктивным способом. Старайтесь думать о том, как достать дополнительные деньги, чтобы заплатить рабочим, а не о том, как сэкономить несколько тысяч, убив на это половину дня.

Круг общения влияет на вашу жизнь самым радикальным образом. Общаясь с другими людьми, вы узнаете об их картине мира и подсознательно, сами того не замечая, корректируете свою собственную. Среди «черных ворон» сложно оставаться «белой», даже прикладывая огромные сознательные усилия. Точно так же сложно быть «черной вороной» среди «белых».

Люди, с которыми мы проводим большую часть своего времени, оказывают на нас сильнейшее влияние, прежде всего на мысли, которые, как известно, определяют наши действия. Беда в том, что мы, как правило, не приучены с детства или не научились самостоятельно сознательно выстраивать полезный для нас круг общения. Мы общаемся спонтанно, по привычке, с теми, с кем сталкивает нас жизнь на работе, при учебе, в бизнесе, совершенно не задумываясь о том, куда же такое общение нас приведет. Мы привыкли недооценивать важность и силу влияния окружения на наши поступки

1. Составьте список всех людей, с которыми вы регулярно общаетесь (определите ваш круг общения). Напишите, какие ценности эти люди разделяют, какие страхи их преследуют.
2. Подумайте о том, какой круг общения будет полезен для вас. Проанализируйте ваше текущее окружение и сделайте выводы.
3. Выделите трех человек, до которых можете «дотянуться» достаточно быстро. В идеале они должны жить с вами в одном городе. В крайнем случае вы можете общаться через Интернет.
4. Предпринимайте решительные действия по сокращению ненужных контактов и установлению полезных. Напишите, кто может стать тем новым знакомым, который вам нужен

Работа уже началась и активно проводится:)

Цитаты из книги Игоря Манна - "Номер 1"

 Да, цитат немного, но они есть. Знаете, уже столько книг прочитано и повторяющиеся для меня мысли и выводы в цитаты не добавляются, какими бы они ценными не выглядели для человека читающего нон-фикшн книгу впервые. Поэтому цитат может быть меньше, но это те цитаты, которые пробудили в моей голове интересные мысли или просто заметки, к которым нужно вернуться. Кроме цитат, в книге Манна весьма ценной оказалась ссылка на все книги, на которые Игорь ссылался в своем творении. Ну и перейдем к цитатам:)

Ваши главные союзники здесь — правильные здоровые привычки:

- спорт (физическая нагрузка),

- полноценный сон,

- правильное питание,

- правильный режим и

- правильный настрой.

Временными союзниками могут быть природные стимуляторы/энергетики —женьшень, элеутерококк, китайский лимонник, кофе, шоколад

Вполне здравые напоминания - никакой воды, немного и все по делу:) Плюс природные энергетики записал себе на случай:)

Счастье — это рост. Мы счастливы, когда растем.

 Еще одна точка зрения на то что такое счастье. Имеет право на жизнь

Среди основных способов профессионального обучения (и личного, кстати, тоже) стоит выделить следующие: практика, чтение, прослушивание аудиоматериалов, просматривание видео, обучение в аудитории, нетворкинг, путешествия, а также получение знаний «из первых рук».

Ну вот, ничего не придумали нового:) Круто, что Игорь добавил в этот список путешествия:)

Айсбрейкер — это фраза, которая после представления и знакомства раскрепощает собеседника и позволяет начать общение с ним. Вот примеры таких айсбрейкеров: — вы из какого города?

— вы много путешествуете?

— какая страна вам больше всего понравилась?

— какой фильм вы смотрели больше одного раза?

— вам нравятся книги Игоря Манна?(это как бы шутка, не обращайте внимания:))

— кто был самым известным человеком, с которым вам приходилось встречаться?

— что бы вы сделали, если бы выиграли миллион долларов?

Just for keeping - расширить количество вопросов, которые можно задать малознакомому человеку чтобы завязать разговор. Это классная штука, на опыте скажу работает:)

«Как я обещал» — мое любимое начало письма, неважно, я его инициатор или пишу ответ). Это значит, что я держу свое слово. Это значит, что слово держит тот, кто мне пишет. Держите слово. Этот навык очень поддержит вас


Мое любимое (услышал от коллег в Ташкенте): «Шар нашей благодарности будет кататься по коридору вашей любезности».

Мне понравилась шутка:)

Не удержусь: пессимист плачет в жилетку оптимист — в декольте :)

 И еще одна шутливая, но очень правдивая поговорка:)

Життя в Бразилії: 10 речей речей, які ЗДИВУЮТЬ простого українця

Майже 2 місяці цього літа, мені довелося провести в за океаном, в "країні диких мавп" - Бразилії. Попереджую, мій хіт-парад в більшій мірі відображає мою суб'єктивну думку, можливо, якби Вам довелося його складати, Ви привели б інші пункти. Тим не менше, я впевнений, що серія постів "Життя в Бразилії: 10 речей, які мені сподобались; 10 речей, які мені НЕ сподобались, та 10 речей речей, які мене здивували" відкриє Вам очі на побут та життєвий устрій цієї величезної та цікавої країни, адже в моїй статті бочка меду суттєво розбавлена чесним дьогтем. Тим цікавіше для Вас! :)

Усі приведені фотографії - мої, декілька мого товариша, я не спускав свого телефона з рук, коли справа йшла про чудові краєвиди, але фотографувати людей мені не зручно, а якісь побутові деталі тоді не приходило в голову, бо я не знав, що буду писати цей пост. Тому всі приведені фото і картинки, які були зроблені не мною помічені червоним хрестиком зліва угорі.

В принципі багато описаних нижче речей входять у когорту стереотипних (але не всі!). Але одне діло почути, інше діло побачити, тому дивіться мій хіт-парад про речі які мене здивували і, впевнений, Вас теж би здивували:)

1. Бразильцем може бути хто завгодно

Як я казав десь вище бразильцем справді може бути хто завгодно і цей паспорт є найбільш бажаним на чорному ринку. Тут можна лише додати, що етнічні групи осідають кластерами по різним бразильським містам. Наприклад в Белу-Орізонті багато етнічних італійців. А в Курітібі (до речі в одному з найбільш процвітаючих бразильських міст) кажуть, що повно українців. В Сан-Паоло є цілі японські та китайські квартали, де нікого крім етнічних японців і китайців не побачиш. На півночі ж, в Сальвадорі чи Ресіфе більшість населення - переселенці з Африки. Єдине, що тут скажеш - ніхто з них не тримається за культуру своїх предків (що наприклад є в США). Всі ці люди - справжні бразильці, незалежно від минулого, адже бути бразильцем - це вести особливий, спокійний, життєрадісний та усміхнений спосіб життя. В метро Белу-Орізонті ми зустріли хлопця, який 5 років тому втік у Бразилію з... Румунії. Він щасливий і його не відрізниш від звичайного бразильця, він бразілейро з східноєвропейськими спогадами. Бразильська нація саме тому сильна, що всі приїжджі приймають з радістю тутешні правила, всі говорять португальською і живуть сьогоднішнім днем, але ніяк не минулим.

2. Бразильці божеволіють від футболу

Це я склеїв декілька фото з клубного музею Атлетіко Мінейро. Команда і справді знаменита!

3. Бразильці втрачають голову від серіалів

Тут що можна сказати.. Бразильці помішані на телебаченні, в Бразилії немає мабуть жодної кімнати, я не кажу квартири або будинку без телевізора. Вечорами всі домогосподарки та їх чоловіки (звичайно, якщо в цей день не грає команда з їхнього міста) запускають нову серію якогось хіта від медіа-гіганта Globo і затаївши подих дивляться. Оскільки в сім'ї, що нас приймала це був щовечірній обов'язковий ритуал, та і йдучи вечором по вулиці, в яке кафе не зазирни - там крутять серіали, я теж епізодично слідкував за життям серіальних героїв і героїнь. Все на португальській, тому я практично нічого не розумів, і слава богу, культурної цінності ці стрічки не несуть. Мильні опери, які в основному крутяться навколо багатих білих бразилійок, якогось старого товстого білого багача, молодого білого бразильського бреда пітта та купи масовки. Всі ці дійства проходять в шикарних спальнях та вітальнях з італійськими шовковими шторами. Печаль в тому, що люди дивляться це сміття затаївши подих абсолютно скрізь. Одним словом це дивує і розчаровує, хоча звичайно середній та освічений клас такими дурницями не страждає.

4. В Бразилії п'ють значно більше пива ніж в Україні

Як у кожному з мільйонів цих вуличних барчиків для бідноти та синіх воротників, так і в ресторанах для середнього класу і багатіїв ріками тече пиво. Щоб Ви знали, Бразилія - це 3-ій у світі виробник пива і, повірте, левову частку своїх доходів пивна індустрія заробляє на своїх громадянах. Всі п'ють пиво - молоді і старі, здорові і хворі - звичка пити саме пиво ні на йоту не осуджується в суспільстві, а, як іноді здається, навіть заохочується.
Взагалі, безмірний вжиток хмільного напою схожий на загальносвітову тенденцію, але все ж мені здається, що тут пива п'ють більше ніж де-б-то не було. В Бразилії з пива зроблений цілий культ. Так воно легке, м'якше ніж європейське (4%), але все одно б'є в голову, провокує похмілля і призводить до відмирання клітин головного мозку. Здорове майбутнє бразильців під сумнівом саме через надмірну пристрасть до пива.
 

Основні пивні бренди країни - Брама, Скол та Ітаіпава. Фото не моє - нічого мені було робити, крім як пиво фоткати

Щодо бізнесу - тут процвітають монополісти. Ринок штату Мінас Жерайс поділений повністю двома гравцями: Brahma і Skol (я, як справжній айтішник, спочатку бачив не SKOL, а SQL, особливо на банках з вичурними шрифтами:) - думаю, ось це повага до реляційних баз даних!), c розстановкою сил десь 50% на 45%. Решта 5% віддані на відкуп європейцям і американцям - Heinkenen і Budwaiser! Все! Інших брендів ви тут не знайдете. В Ріо, сильні позиції займає бренд Itaipava, але чомусь тільки в Ріо. Це велике питання, бо ні в штаті Сан-Паоло, ні в Мінас Жерайс його не видно. Загалом 2-3 корпорації конкретно доять народ на пристрасті до алкоголю і страшно навіть подумати скільки вони на цьому піднімають грошей :) До речі, пам'ятаєте Brahma колись продавалася навіть в Україну :) Зараз її, чомусь, у нас вже немає, але був час :)

5. Багаті люди не живуть в центрі

В Бразилії - це так, більшість людей живуть далеко від центру, залишаючи тому лише адміністративні функції. На жаль в Бразилії (до речі в Ріо, в меншій мірі) - центри міст перетворюються на притон алкоголіків та бомжів. Багачі не хочуть в'їзджати у старі будівлі, з маленькими квартирами, от і тікають в елітні райони, залишаючи центральну та історичну частину міста в оточенні смороду, бомжів та криміналу. Такі справи.

Шикарний район Belvedere де живуть казкові багатії розташований досить далеко від центру Белу-Орізонті

Одне з головних перехресть в центрі Белу-Орізонті. А якби Ви були багатієм, Ви б хотіли жити поруч?

"Околиця" міста, район Belvedere. Ціни на квартири тут стартують з 300000 долларів США. А до центру, повторюю, далеченько.

Район Belvedere. Тут класно!:)

6. В Ріо та, особливо Сан-Паоло постійно літають гелікоптери

Рухатися по місту гелікоптерами - задоволення не з дешевих, але в великих містах Бразилії багато людей можуть собі це дозволити. Як і написано в заголовку, в бізнес-столиці Бразилії товстосуми тільки так і рухаються містом, через вічні затори на дорогах; в Ріо вони також регулярно зливаються з величезними альбатросами у повітрі. Перший час це нас дивувало, особливо в перший день в Сан-Паоло - наші очі постійно були підняті вгору, в пошуках шумного гелікоптера.

В Сан-Паоло їх просто дууже багато. Постійно шум на вулиці стоїть через них!

А ось гвинтокрил з Ріо. Літають поруч з величезними морськими альбатросами:)Тут їх теж не мало, але з Сан-Паоло не порівняти!

Навіть в Белу-Орізонті вони нам іноді зустрічалися!

7. Бразилія - це НЕ країна кави

Ви знаєте, я дуже люблю каву, я справжній її фанат. Я обожнюю Київ, за те, що тут можна будь-де попити каву (наприклад стрьомні таврії, які роблять каву на колесах мене дуже радують). Від Львівської кави я взагалі в німому захваті - після кожної своєї поїздки у Львів (а таких буває не менше п'яти на рік) я привожу собі запашну каву з моєї улюбленої Львівської Мануфактури. Тут я очікував на щось подібне - що я буду купатися у кавових зернах, буду дихати запашним і сильним кавовим ароматом та їсти какао-боби прямо з дерева. Це виявився страшний обман, в Бразилії, навіть у великих містах смачну каву знайти дуже важко. Бразильці її п'ють дуже мало, а та, яку п'ють - справжні помої. В 95% кафе Бразилії немає кавових машин (чорт, я й не думав, що з цим можуть бути десь проблеми, у нас в навіть самих забитих гастрономчиках стоять кавові машини!) і каву вони готують наступним чином: в 10-літровий казан кипятку засипають півбанки якобсу розчинного, мішають це діло і продають, наливаючи з цього бідона в чашку. Це жах, це гидота, з якою нам довелося миритися.
Спеціалізованих магазинів кави НЕМАЄ, можна купити тільки той самий розчинний якобс (тут монополіст ринку 3 coracoes - нічим не відрізняється від якобсу), отож ніякої кави я додому не привіз, хоча це перший сувенір, який мене зазвичай цікавить в інших країнах. В Сан-Паоло ми знайшли ОДНЕ місце з нормальною кавою (та з кавовою машиною), і то, магазинчик спеціалізувався на шоколаді, в Белу-Орізонті ми знайшли 3-4 місця на все 5-мільйонне місто з кавовими машинами (ми шукали щодня на протязі більш ніж 5 тижнів!). В Ріо ми просто ошивалися біля старбаксів, а ця мережа, на щастя не підводить. Ось такі новини - не вірте міфам!

Та сама шоколадна крамниця, в якій ми знайшли нормальну каву на третій день пошуків, Сан-Паоло

8. Граффіті справді скрізь у величезних кількостях

Так, тут навіть і говорити нічого - настінні малюнки тут скрізь, тому давайте просто насолодимося моїми фотографіями найцікавіших експонатів:)

Автобусна зупинка поруч з муніципальним парком в Белу-Орізонті

Імпровізована "Війна Світів" в районі Люксембурго, Белу-Орізонті

Настінний сюжет під мостом і половина величезного тіла, обведеного білою фарбою. Сан-Паоло

Дуже правдиве графіті про "справжню" Бразилію

До речі, в 30 метрах від цього будинку з графіті про щасливе дитинство, знаходиться табір бомжів, яких там штук 60 не менше. Саме туди ми ледве, по своїй неуважності не зайшли, але нас врятував якийсь мужик - він порадив туди не йти, бо можна не повернутися.

Типічна бразильська локація - монополіст, графіті та бруд. Сан-Паоло

Без коментарів. Сан-Паоло

Але дуже часто графіті, замість прикрашати, спотворюють місто. Ось яскравий приклад. Сан-Паоло

Сан-Паоло

Крім того, багато бразильців явно залишаються не в захваті від свята футболу, яке їм подарувало ФІФА. Подібних графіті ми бачили багато -

9. Передвиборна кампанія:)

В жовтні 2014 в бразилії президентські та парламентські вибори. І агітують кандидати виборців не гірше ніж у нас, а місцями й краще. Білбордів у Бразилії практично немає, тому агітують за допомогою щтендерів (найрозповсюдженіше), вивісок, або наклейок. Немає жодних правил щодо їх розміщення, тому реклама якогось Deputato Federal c усміхненою (швидше вишкіреною) фізією помітно спотворює і без того не бездоганний вигляд вулиць. Декілька кумедних прикладів дивіться нижче, а потім я розповім про політичну ситуацію в країні.

Ми вважаємо, що всі жителі Белу-Орізонті повинні голосувати за Гунду. Ну хіба людина, яка на агітаційному фото не посміхається, а злісно скалиться може когось обманути?

Бразильська версія "почую кожного" - ну хіба така реклама це не жесть, люди?:)

А ситуація тут наступна:

Президентом країни зараз є Ділма Руссеф. За словами знайомих бразильців - це ставленик Лули, попереднього президента (такі собі Путін-Медвєдев). Лулу представляють в світових ЗМІ, як творця чуда під назвою Бразилія. Тут історія ось яка: Якийсь чиновник, економіст-реформатор на початку століття затіяв реформи, які повинні були підняти бразильський бізнес з колін. Правильні реформи зазвичай не приносять результат з першого дня. Тут відбулося те - саме коли реформи почали працювати і Бразилія почала процвітати, економіста-реформатора дружно забули, зате на арену вийшов Лула, який зумів, завдяки своїй хитрості приписати собі всі заслуги в успіхах Бразилії. Козирною карткою Лули є загравання з бідними, яких в Бразилії неймовірна кількість. Обираючи середній клас гігантськими податками, він роздає гроші бідним, за які вони купують собі пиво і новий телевізор, щоб ще більше любити поважати Лулу та обраний ним політичний курс. Така стратегія, зазвичай, ні до чого хорошого не призводить, але подивимося що буде з бразильцями.  
Особливо дивно виглядає політична ситуація, враховуючи той факт, що за 2 місяці до виборів в авіакатастрофі на приватному літаку розбився один з головних претендентів на президентський пост. Враховуючи близьку дружбу Ділми-Лули з Путіним легко припустити, в чому тут справа: чорний ящик зник, є свідчення очевидців по падаючому ВЖЕ палаючому літаку. Відповідно ракета потрапила в ціль, а Ділма-Лула продовжують правити.
   

10. Багато бразильців оригінально переживають за свою власність

Про рівень злочинності, я вже вам трохи вище розповідав, тож домівки мають бути під наглядом. У квартиру не попадеш без бензопили по металу, а приватні будинки люди захищають хто чим може - хто електричною проволкою, хто п'ятьма рівнями колючого дроту, а хто склом:)

Мда, ворюга повинен тричі подумати ніж перелазити паркани в Бразилії:)

Хто пропустив мої пости про 10 класних речей в Бразилії та 10 абсолютно не класних речей в Бразилії, переходьте за лінками. 


 

Життя в Бразилії: 10 речей, які мені НЕ СПОДОБАЛИСЬ

Майже 2 місяці цього літа, мені довелося провести в за океаном, в "країні диких мавп" - Бразилії. Попереджую, мій хіт-парад в більшій мірі відображає мою суб'єктивну думку, можливо, якби Вам довелося його складати, Ви привели б інші пункти. Тим не менше, я впевнений, що серія постів "Життя в Бразилії: 10 речей, які мені сподобались; 10 речей, які мені НЕ сподобались, та 10 речей речей, які мене здивували" відкриє Вам очі на побут та життєвий устрій цієї величезної та цікавої країни, адже в моїй статті бочка меду суттєво розбавлена чесним дьогтем. Тим цікавіше для Вас! :)

Усі приведені фотографії - мої, декілька мого товариша, я не спускав свого телефона з рук, коли справа йшла про чудові краєвиди, але фотографувати людей мені не зручно, а якісь побутові деталі тоді не приходило в голову, бо я не знав, що буду писати цей пост. Тому всі приведені фото і картинки, які були зроблені не мною помічені червоним хрестиком зліва угорі.

Отже, продовжуємо наш хіт-парад з частини негативної, що мені в Бразилії НЕ сподобалось!!

1. Рівень злочинності

Ця проблема існує, вона не видумана, в Бразилії справді треба бути насторожі постійно. Є райони, в яких можна себе почувати спокійно, але їх небагато - в більшості громадських місць, в центрі, в парках, потрібно бути дуже пильним.
Відрізнити хороший район від поганого досить просто - низька забудова, проглядаються недобудови, червона гола цегла замість штукатурки на стінах, купа дітей на вулицях та запах наркотиків. Наприклад ми відразу зрозуміли, що знаходимося не в самому безпечному місці, коли при знаходячись у локації, подібній до вищеописаної, до нас підбіг хлопчик, років 12, та запитав запальничку. Наша подруга дала йому запальничку, після чого очі просто вилізли на лоба, коли хлопчик запалив при нас 10-сантиметрового товстого, вщент забитого маріхуаною косяка і пішов з ним на спортивну площадку розслаблятися.
Декілька разів ми були свідками того, як злочинців арештовували прямо на вулиці. Випадків, коли людей обшукували була така безліч (причому по ділу - дуже багато народу з фавел тиняються містом і виглядають, явно не як люди з добрими намірами)

Один з випадків, коли злочинця арештували прямо в нас на очах

Наші друзі, бразильці, часто поводили себе параноїдально. Один з них, принципово не дістає телефон з кишені на вулиці, оскільки дуже швидко можуть або вирвати телефон з рук, або просто гопнути на нього. Інший, постійно давав нам настанови, щоб ми дивились у всі очі, не розмовляли голосно на вулиці. Спочатку ця параноя нас дратувала, але після декількох ситуацій з нами та нашим близьким оточенням у Бразилії, всі ілюзії щодо тутешньої безпеки дуже швидко розвіялися.
 - Ситуація з нашою подругою з В'єтнаму. Маленька, тендітна двадцятирічна дівчинка з В'єтнаму по імені Крістал, працювала з нами на одному проекті по волонтерській програмі. І ось, прогулюючись серед білого дня, в 15-20 хвилинах ходьби від центру та в 2 хвилинах ходьби від станції метро та фешенебельного торгового центру, автомобіль різко загальмував поруч з нею. На вулиці не було людей, мабуть це теж стало приводом, але ти не менше. З автомобілю вискочили троє молодиків, один з яких схопив Крістал за волосся, інший вставив у рота пістолет, а третій обшарив від шиї до п'ят. Таким чином Крістал позбулася гаманця, готівкових грошей у кишені, якихось документів (типу студентського і ще чогось), але чудом при ній залишився її айфон. Все сталося за якісь 30 секунд, після чого молодики стрибнули в машину і полетіли в свої фавели, а приголомшена Крістал ще довго не могла зрушити з місця.
 - Ситуація з однокурсником нашої дуже хорошої подруги з Бразилії. З Бруною у нас були дуже хороші відносини, ми часто разом проводили час, були в неї в гостях як в дома, так і в її заміській фермі, але декілька липневих днів вона не була сама не своя. Справа в тому, що з її одногрупником, і судячи з усього не останнім знайомим, сталося горе у ці дні. Хлопець, на своєму автомобілі під'їхав у супермаркет. Повертаючись з покупками до автомобілю він отримав кулю в лоба від якихось молодиків, які вскочили в його автомобіль і поїхали. Це справді жахлива історія
 - Ситуація з нами у Ріо-де-Жанейро. Катаючись по Ріо на автобусі, нас іноді заносило в настільки небезпечні і бідні локації, що навіть за вікном автобуса ми почували себе лячно, настільки публіка за склом була не надійна. Тому ми особливо не намагалися вкусити цього "справжнього" бразильського життя фавел, нам цього колориту вистачило і в Белу-Орізонті. Тому в Ріо ми ходили по чітко викресленим маршрутам, проходячи по яким турист повинен себе почувати в безпеці. Але не все так просто виявилось і тут. Так ось, о 8 годині вечора, ми з товаришем сиділи на піску пляжу Копакабана. В 100-150 метрах від берегової лінії. За спиною поліцейський автомобіль з мигаючими вогниками та готель Копакабана Пелес, одна з найодіозніших та найфешенебельніших споруд Ріо. Ми себе почуваємо в безпеці - товариш пише у щоденник, я дивлюся на хвилі та думаю про те, як влаштований світ. Час від часу по піску поруч з нами проходять якісь туристи, що ні нас ні їх абсолютно не бентежить. Але в якийсь момент я звертаю увагу, що двоє, зовні неблагополучних мужика, років по 25 кожний, босі, рухаються впевнено в нашу сторону, вони не зводять з нас рішучого погляду і через декілька метрів будуть прямо біля нас. Спочатку я думав, що вони хочуть щось у нас спитати, раптом заблукали. Але по їх недружелюбних фізіях стало ясно, що справи погано. Я встаю на ноги і кажу товаришу "підйом" (він сидів до них спиною). Один став навпроти нас, а інший став заходити зі сторони океану нам за спини. І ось цей чорт, що був напроти дістає ніж, з лезом сантиметрів у двадцять і каже мовляв давай все! Десь секунду я оцінюю ситуацію, розумію, що це пістолет, розумію що він за метр від мене і збирається підходити і кричу "Розбігаємся". Товариш моментально ловить сигнал і ми розбігаємося в різні сторони, чим дивуємо цих гадів, які метрів 10 намагаються за нами бігти, але марно. На понт, як кажуть не вдалося нас взяти, але урки були близько і якби діяли рішуче, ми могли б залишитися без дуже не дешевих тут смартфонів та готівки. Ми прибігли на асфальтовану набережну і добре зрозуміло, що після заходу сонця в неосвітлені місця ми більше не заходимо. Ось так.
Було ще декілька історій, але не буду продовжувати, суть на поверхні. Звичайно, якщо ти живеш та працюєш в хорошому районі, їздиш на автомобілі а відпочиваєш у торгово-розважальних центрах, то тобі в принципі нічого переживати. Але, для подібного образу життя дуже обмежена, тож хочеш-не-хочеш ти стикаєшся з реальністю, а реальності треба бути маніакально уважним та розсудливим, для того, щоб залишитися живим і при повних кишенях.

2. Фавели

Корені цих жахів, про які я розповідав вище виросли з фавел - самобудов, часто розташованих на пагорбах бразильських місць, в результаті масової урбанізації у 70-х роках 20-ого століття. Ці бідні райони халуп, по-суті є мікро-державами у містах. Їх жителі часто підпорядковуються законам не офіційної влади, а місцевих наркобаронів. Дуже добре життя фавел описують дві стрічки - "Місто Бога" та "Елітний Загін" - візуально все саме так як показують в цих фільмах,
фактично, думаю теж, хоча нам по-щасливилося бачити молодь звідти без вогнепальної зброї в руках, а то я мабуть не писав би цей пост зараз. Про обіг наркотиків - чиста правда, там спалюються тонни маріхуани, дітей з косяками неподалік від фавел ми бачили не раз, душок спаленої коноплі стоїть частенько, і якщо на горизонті є фавела, то ці хмари йдуть саме звідти.

Шматок фавел серед обличчя Белу-Орізонті

Деякі, зовсім забиті фавели, відкрито чекають гастролерів, і одного разу, ми ледве не потрапили до них в обійми. Уявіть собі київський проспект Перемоги - довгу, шосейну вулицю, яка з'єднує центр міста з далекою окраїною. Щось подібне є і в Белу-Орізонті - Avenida de Antonio Carlos, або проспект Антона Карла - 15-кілометровий проспект, наприкінці якого знаходиться гарне, судячи з фотографій озеро. Ми ходити любимо, це був наш третій день в Белу-Орізонті, тож ми вирішили проїхатися на одинадцятому трамваї, тобто на своїх двох увесь цей проспект, хоча як виявилося згодом, ніхто з місцевих цього ніколи не робив. Коли через якийсь час ми звернули увагу, що поруч проносяться лише автомобілі, а пішоходів не видно, ми подумали що щось не так. Атмосфера була не з приємних - навколо димлять автомобілі, вузька стежка по якій ми йдемо та індустріальні краєвиди не вселяли нам ніякого естетичного задоволення, тож ми чекали на щось по-миловидніше. Але якось непомітно для самих себе ми зайшли прямісінько під фавели, фото ви можете побачити нижче. Навколо мусор, перехожих немає, тільки в далині сидить компанія босоногих підлітків. Ми думаємо, ну далеко так далеко, зробимо пару фото, тут справді жостко! Робимо ці фото, і бачимо як підлітки починають відверто дивитися на нас і щось між собою голосно обговорювати. Потім вони зникають з поля зору, а ми проходимо далі, розуміючи, що тут не дуже класно, пора вже змінити локацію. І ось роблячи вже останні фотографії, ми бачимо як ті самі підлітки з дорослою підмогою пруть прямо на нас, викрикуючи щось дуже недружелюбне. Вони метрів за 20-30, тож ми робимо останнє фото і не втрачаючи ні секунди стрімголов летимо геть з цієї локації, радіючи гострим відчуттям і обіцяючи собі більше їх не повторювати:) Фотоілюстрації до ситуації нижче:)

Видивляюся жителів фавел, які як зомбаки в грі "Plants vs Zombies" повільно рухаються в нашу сторону з недобрими намірами

Останні фото біля фавел в Белу-Орізонті. Скоро ми біжимо звідси

В Ріо в фавелах живе близько 1.5 мільйона чоловік. Всього в Бразилії, в фавелах живуть 11.5 мільйонів чоловік, причому тільки в містах, тому що це суцільно урбаністичне явище. Це страшна проблема, яка відлякує

3. Бомжі

Їх в Бразилії чортова дюжина - просто дуже багато. В Сан-Паоло, кожен другий зелений трикутник - це табір бомжів, в парках ці гади палять шини, тому туда
Також, коли їх багато, для них не проблема атакувати туристів, в Сан-Паоло ми були близькі до цього, щастя нас врятував бразилець.

Бомжара прокидається біля станціі метро Республіка в Сан-Паоло - в самому центрі міста.

Бомжів тут безліч, вони сплять на вулицях, прямо під парадними воротами якогось шикарного офісного центру чи готелю, їм плювати і їх ніхто не ганяє. Бомжем тут бути, чорт-забирай, вигідно - Лула-Ділма (про політичні перепетії читайте в пості про подиви) їх кормить, дає гроші на випивку та наркотики, спати можна на вулиці - круглий рік тепло ж! Але ж ці падлюки знахабніли до межі, ми двічі бачили, як бомжі просто лежачи на лавочці, переверталися на бік та сцяли прямо на пішохідну зону, в метрі від прохожих! Але всім плювати, всі проходять мимо, тільки ми дивимося вилупивши очі, і ледве себе стримуючи, щоб не побігти і не розбити його об ним же обісцяний асфальт.

Бомжі сплять на вулицях.

Але наступна ситуація винесла наш мозок остаточно. Уявіть собі велике, повне людей перехрестя. Пішоходи чекають поки загориться зелений, з іншого боку вони величезним натовпом переходять дорогу. І ось прямо на цьому перехресті, під світлофором біля якого товпляться люди бомжара кладе величезну купу гавна, навалює прямо посеред дороги! Ми в шоці, ми стоїмо навпроти з іншого боку вулиці і просто не розуміємо, що робиться. Навколо шум, машини, сотні людей, а бомж сере прямо в центрі цього всього натовпу. Всі проходять мимо, всі роблять вигляд ніби-то не звертають увагу, ніхто не хоче проблем. Ми просто кричали російською у все горло "Че за на...." і також на щастя для нас пройшли мимо. Якщо бразильців таке влаштовує - ок, без проблем, але я скоро линяю звідси. Це був, вибачте за сленг, п***ець, який на жаль нам не забути дуже довго.

4. Бруд навколо

Бразильці дуже неохайні в своїй більшості. Так, звучить грубо, але це правда. Незважаючи на армію двірників, навколо просто тонни сміття. Бомжі в захваті, але на нас це справляло гнітюче враження. До-речі орди бомжів на вулицях в тому числі сприяють розповсюдженню бруду навколо, ці урки витворяють просто жесть що, ви прочитали у попередньому пункті.

Бруд та сміття на вулицях - звичне явище для бразильських міст

Гарно ілюструє відношення бразильців до чистоти наступна історія.
Сидимо ми з товаришем у фуд-корті торгового центру. За сусідніми столиками купа людей, я п'ю каву, товариш їсть морозиво. Раз у шматок морозива падає на наш стіл. Нічого страшного, він доїдає морозиво і йде за серветкою, потім приносить серветку і мовчки витирає стіл. За сусіднім столиком сидить пара літніх людей і жіночка задає таке питання:
 - Brasileiro? (типу, ви бразильці?)
Ми чесно відповідаємо, що ні, не бразілейро. Тоді вона португальською говорить ось що:
 - А я-то думаю! Не може бути, щоб Бразілейро прибирав за собою, такого не буває!:)

Ось-такі вони охайні бразильці:)

5. Дурнувата бюрократія

Справді, нееффективність місцевих процесів, та, як іноді здається, тотальна сліжка в Бразилії переходить усі межі.Стільки неефективної паперової мотанини практично в усіх сферах життя мені просто виносило мозок іноді. Я взагалі, по життю, тяжко справляюсь з усіма документо-процедурно-бюрократичними проволочками, але в Бразилії я б не вижив як мінімум тому, що сказився б в одній з безглуздих черг або втратив би якийсь важливий папірець, яких тут по 20 у кожного. Декілька прикладів цієї безглуздості з власного досвіду:

- коли ми купували картку місцевого сотового оператора, процедура покупки і оформлення зайняла у нас трохи більгше 5 годин - заповнення анкет, підписання договорів, розкриття особистої біографії у повних подробицях
- захотілося Вам виїхати з міста. При купівлі білету, ви зрозуміло віддаєте свої паспортні дані, телефони, пошту і ще купу всього. Натомість ви отримуєте автобусні білети, білети на багаж, білетик на страховку - це три різні бумажки, кожну з яких контролер розриває і кожна з яких окремо має бути заповнена. Зрозуміло, загубивши одну з них (зі мною це траплялося постійно - я звик викидати чеки та інші маленькі папірці відразу після їх одержання), ви створюєте величезні проблеми контролерам і водіям, які не хочуть Вас випускати з автобусу або віддавати багаж, по ці маленькі обрубки паперу для них страшенно важливі. В підсумку, я розводив руками, говорячи, що їхні правила це ідіотизм і їм доводилося мене відпускати ні з чим.
- Постійні черги в банках, які ми бачили з вулиці і мовчки раділи, що у нас немає бразильської платіжної картки, ато б половину подорожі ми б проседіли у відділеннях
- У фіналі звичайно те, від чого мене встало дибом волосся - це звичайнісінький вхід в клуб. Зрозуміло, що без паспорту або айді в клуб ти не зайдеш, будь тобі 15 років чи 45 - показують усі, без питань та розмов. Але, що мене здивувало, так це те, що зайшовши в клуб, ти не просто купуєш браслетик і проходиш, а ти, чорт-забирай, за цей браслетик, маєш назвати своє ім'я, рік народження, номер телефону, пошту, кількість братів і сестер і ще гади щось питали. Для того щоб зайти в клуб! Кожен лишає про себе ВСЮ інформацію - як тут подебошириш?

Одним словом, я ненавиджу черги, бумажки за якими потрібно слідкувати і давати свій паспорт всім направо і наліво. Тому подібна бюрократично-паперова мотанина виводила мене з себе не на жарт.

6. Сан-Паоло

Сан-Паоло - це найбільший мегаполіс не тільки Бразилії, а й усієї південної півкулі. Загальне населення цього монстру становить близько 23 мільйонів осіб. На мене Сан-Паоло справив гнітюче враження - кругом 10-полісні шосе, заповнені стоячими в заторах автомобілями, сірі обшарпані багатоповерхівки, бруд, сміття, орди бездомних.. Ми жили в центрі міста та дуже дивувалися смороду навколо та 

В Сан-Паоло безліч подібних шоссе (10 поліс тільки в одну сторону!), які більшу частину часу нерухомі через постійні затори

Сірий та обшарпаний, 23-мільйонний виродок

Вулиці Сан-Паоло

Типова обшарпана вулиця Сан-Паоло

Скрізь зустрічаються брудні, широкі та вонючі канали. Чистоту води можна оцінити навіть з цього фото. Сан-Паоло

Цікаво, що тут монтують якійсь телевежі чи що це, прямо на дахи багатоповерхівок. Також цікаво, що це стосується тільки Сан-Паоло - ні в Ріо, ні в Белу-Орізонті ми такого не бачили. Виглядає не дуже, скажу Вам.

Якийсь вокзал в Сан-Паоло. Зовні ніби й симпатично, але люди, скільки там бруду і смороду!!:(

Ні, ну щось симпатичне в Сан-Паоло все таки можна знайти. Це вулиця Пауліста та деякі вулиці, їй паралельні, а також район Віла Магдалена. Але на цьому і справді все, все інше - це сірий потворний надвеликий мегаполіс, більше нічого.

Вищезгадана Пауліста. Так, тут не так паршиво, як на інших ділянках міста, але все одно нічого особливого - просто ряд хмарочосів на широкій вулиці.

Симпатична вуличка, паралельна вищезгаданій Паулісті

Після позору на Чемпіонаті Світу можна було б вже й забрати Давіда Луіса з Паулісти...

Вдалині якийсь, ніби симпатичний район, але в 23-мільйонному місті, лізти в кожен район якось не кортіло, тож ми пішли далі, в сторону Віли Магдалени

Той-самий гарний район - Віла Магдалена, який радять всі путівники. Ну так, краще ніж все інше в Сан-Паоло, але значно слабше ніж той же Belvedere в Белу-Орізонті. Ось там справжній люкс навколо!:)

Ми пробули в Сан-Паоло більше 3-х днів (половину цього часу ми простояли в заторах) і зареклися сюди більше не повертатися.

7. Бразилія - дуже дорога країна

В принципі не дорожче штатів або багатьох Європейських країн, але ми ж порівнюємо з Україною. Тим більше, враховуючи всі ці стрибки курсу, я на третій день перестав перераховувати в гривні, бо ставало сумно, особливо після того як ставало ясно, що за проїзд в школу та назад я в день витрачав 120 гривень . Проїзд у автобусі - 2 долари, поїсти в фастфуді - від 10 доларів, в середньому 15. Техніка, одяг, будь-що імпортне - втричі дорожче ніж в Україні (айфон 4с за 1350 долларів в магазинах техніки мене досі дивує), те саме стосується автомобілів. Бразильці кажуть про шалені митні збори, за рахунок яких формуються ці ціни і про повні кишені чиновників, тисячі з яких кормляться на миті з імпорту. Одним словом за 2 місяці я там залишив уйму грошей, привізши додому лише футбольну форму Атлетіко Мінейро, сувеніри рідним і друзям та купу вражень, частина з яких трансформувалися в цю статтю:)

8. Вулична їжа - справжня отрута

Вулична їжа в Бразилії - це пережарені булочки з м'ясом, або з сиром, частіше і з тим і тим. Якщо булочки з сиром ще іноді можна по-швидкому перехопити, то булочки з м'ясом, або класичні страви я нікому не раджу куштувати в вуличних кафешках, яких в мегаполісах тисячі. Неприємні прецеденти з м'ясними булочками були в моїх друзів, в мене ж був страшенно неприємний прецедент з вуличним спагетті за 6 реалів. Підігріта в мікрохвильовці порція спагетті, через годину спричинила в моєму організмі незворотні реакції - зальодянілі кінцівки, та температуру під 40. Декілька днів я пролежав у ліжку з харчовим отруєнням, тож те спагетті мені обійшлося вкрай дорого, не дай бог більше їсти в Бразилії на вулицях.

Фото не найкраще, якось мені теж не було бажання фоткати ці всі генделики, але одну фоту я все-таки зробив - чисто, щоб показати як виглядає типічна бразильська харчевня "3 таракана"

Як вам така кафешка?:)

9. В нічних автобусах можна перетворитися на шматок льоду

Це особиста історія про те, що в Бразилії водії дуже зловживають використанням кондиціонерів. Особливо в нічних автобусах (поїздів у Бразилії немає). Так, автобуси досить комфортабельні, але холодно в ночі так сильно, що нічна поїздка з Ріо в Белу-Орізонті досі, після вже місяця проведеного в Києві, мені згадується в страшних снах. Було надзвичайно холодно - обличчя, ноги, руки, тіло, коліна - кожна частина тіла була вкрай холодна на дотик. І з цієї льодяної тюрми нікуди тікати - автобус несеться по безкраїм автобанам. Бразильці брали з собою шерстяні покривала, які схоже використовуються тут або для поїдки в автобусі або для ночівлі на асфальті, бомжами. Наступну поїздку з Ріо в Белу-Орізонті та навпаки ми взяли по максимуму теплих речей (деякі з яких я тільки в автобусі й одягав), а саме: 2 пари джинсів, 2 пари носків, 3 пари светрів та регланів та куртка наостанок.

10. Дуже мало людей говорять англійською

Молодь знає англійську значно краще, але, як і в Україні, англійську можна вивчити тільки займаючись додатково на курсах, або відвідавши США. Багато бразильців бували в США - для них це те саме, що для нас з'їздити в Німеччину, зате Європа для більшості - екзотика. Так ось, молодь говорить англійською, і саме люди віком до 25 років складали основне коло нашого спілкування. Щодо населення віком старшого віку - все дуже погано, люди не володіють англійською. Цікаво, що з трьох мегаполісів, найгірше з англійською в Белу-Орізонті (мінімум населення, в тому числі й молодого, говорить англійською), поганенько в Сан-Паоло (десь на зупинці прохожий міг нам слабенькою англійською мовою пояснити куди пройти, але навіть в аеропорту Сан-Паоло, під вивіскою Information людина не розмовляла англійською), більш-менш непогано в Ріо (навіть бразильці старшого віку вільно спілкуються - величезна кількість американців, туризм та економічна співпраця вже багато десятиріч зіграли свою роль). Щодо сервісу, тобто магазинів, кафе, ресторанів - обслуговуючий персонал абсолютно не володіє англійською мовою. Ще б пак - наврядче б ці люди працювали тоді обслуговуючим персоналом.

На вулиці, ж коли ми були без приставленого англомовного бразильця, незнання місцевим аселенням англійської часто викликало труднощі для нас. Хоча по мірі вивчення нами португальської на питання "як пройти" або "скільки коштує" бразильці нам відповідали рідною мовою, що всіх задовольняло. Але, звичайно португальську ми якраз і вивчили нарівні "прожити", а не на рівні "інтегруватися в буденне життя".